Кіно має роз’яснювати молодому поколінню, що бути українцем — це добре.

Так вважає сценарист Ярослав Войцешек. Поділився думками про те, які фільми потрібні українському глядачеві, під час дискусії про вітчизняний кінопрокат. Проходила у столичному кінотеатрі “Жовтень”.

“Держава має опікуватися кіно. Це, крім усього іншого, ще й ідеологічний важіль впливу на суспільство, про що давно здогадалися всі країни, – каже Войцешек. – Фільми, які спонсоруються державою, мають нести ідеологічний посил. Питання в тому, як саме. У нас поки що це роблять дуже в лоб. Коли відчувається пропаганда. А треба — більш витончено.

Основна кінотеатральна аудиторія — глядачі супергеройських фільмів і “Зоряних війн”. Підлітки, молоді люди, сім’ї. Мені здається, саме з ними треба попрацювати. А цього майже взагалі у нас не роблять.

“А чому б не ризикнути?” – нарешті подумають люди, які ніколи не дивилися українського кіна. Прийдуть і побачать якісь концентровані страждання, де все погано. Потім коли ще раз підуть на український фільм? Нескоро.

Це найважливіша проблема. Зрозуміло, що тягатися з Голлівудом ми не будемо. Не можемо вкладати якісь баснословні кошти. Але можемо й мусимо робити щось для цієї аудиторії. Вона саме та, з якою треба працювати ідеологічно.

Коли виходить файний козак із прапором і співає гімн – отак це працювати не буде

Підлітки ніколи в житті не підуть на стрічку “Донбас”. Абсолютна більшість кінематографістів у нас працює на якусь дуже обмежену кількість людей по всьому світу, тобто на фестивалях. Те що, ці фільми подивляться 50 людей з різних країн — це дуже добре. Але нашій державі від цього насправді ні холодно, ні жарко.

Моїй дочці 16 років. Я періодично буваю на якихось збіговиськах школярів. Чую, про що вони розмовляють. А говорять про одне — як би звалити звідси. І це проблема. Національна ідея, виявляється — як звалити. І з цим щось треба робити. Наші люди не розглядають країну як свою домівку, де вони б жили далі. Тобто про неї не треба дбати.

Голлівудське кіно про супергероїв має дуже великий ідеологічний меседж. “Ми, американці, круті та врятуємо весь світ”. У китайських стрічках — те саме про себе. Так само роблять і росіяни.

Тільки ми ніяк не зрозуміємо, що треба державі від кіно — доносити посили. Через зрозумілі фільми, які основна аудиторія подивиться.

Отже, ми робимо власного “Дедпула” (американський комедійний бойовик про супергероя Дедпула, який потрапляє в комічні ситуації і саркастично кепкує з ворогів. – Gazeta.ua). Жартуємо про секс. Туди приходить молода аудиторія, сміється, і поміж цими жартами ми додаємо необхідні меседжі.

Коли виходить файний козак із прапором і співає гімн – отак це працювати не буде. Коли всі наші митці зрозуміють це, продавати українське кіно стане набагато легше. А насправді те, що потрібно — диктують касові збори. На першому місці українського прокату супергеройський блокбастер “Месники: Завершення” — 151 млн грн. Потім ідуть “Король Лев” і “Аквамен”. І немає там жодної драми.

Потрібне все кіно, яке буде роз’яснювати молодому поколінню, що бути українцем — це добре. Коли такі стрічки будуть знімати масово, у нас буде ліпший соціально-психологічний стан загалом”.

Будь-яка індустрія народжується з помилок

“Треба знімати якомога більше, – говорить продюсер Сергій Лавренюк. – З цього почнеться і формування інституту зірок, і професійного кластера. Всі ми знаємо, що у нас три з половиною режисера, грубо кажучи. Акторів трохи більше. Операторів — теж. Сценаристів так само лише декілька.

Будь-яка індустрія народжується з помилок, з маси непотребу. Серед них з’являються якісь перлини. Зараз вони поодинокі. За два роки буде набагато більше.

Запитайте будь-якого кіношника. Кожен мріє створити нєтлєночку. Пробують, але поки що не всі розуміють, як це зробити. Хоча насправді цього не знають навіть і видатні митці. Тому тільки кількість — це один рецепт”.

Завдання держави в кінематографі — відновлювати історичну правду, фіксувати своїх національних героїв

“Кіно має бути різне, – каже генеральна продюсерка Одеського міжнародного кінофестивалю Юлія Сінькевич. – Важливий культурний контекст. У нас його формування було загальмовано. Мабуть, не можна зараз школяру дати читати Ніцше, бо він не готовий до сприйняття. Його слід підготувати. Цим треба займатися. Формувати культуру перегляду, смак глядача.

Ми не виросли на шедеврах, звичних для світового глядача. Не дивилися в дитинстві, шкільному віці та у студентські роки Бунюеля чи Фелліні. А те, що було по телебаченню. Це та втрачена частина, яка могла б сформувати такий смак, щоб наше кіно одразу було у світовому контексті. Але у нас велика прогалина в цьому розвитку.

2014 року виникла унікальна можливість, коли вся конкуренція з нашого ринку пішла. З’явився шанс сформувати своїх зірок, дати їм дорогу. Вони вже формуються, але це займає час.

Завдання держави в кінематографі — відновлювати історичну правду, фіксувати своїх національних героїв в ігрових і документальних стрічках. У патріотичному кіно нічого поганого не бачу. Це прогалини, які ми повинні заповнити. Це те, на чому будуть зростати наші діти. Щоб для них героями були персонажі наших казок, наші історичні постаті, письменники, актори, музиканти. Саме ті, з якими вони себе будуть асоціювати”.

35 українських художніх і документальних фільмів вийшли 2019 року. Найуспішніший — історичний бойовик “Захар Беркут” за повістю Івана Франка. Його створили спільно зі Сполученими Штатами Америки. Зібрав у прокаті 35,5 млн грн при бюджеті у 113,5 млн. Сценаристи стрічки — Ярослав Войцешек і Річард Ронат.

Джерело: gazeta.ua